«Вінець гріха» (Guilty Crown): корона, яку варто приміряти
Різдво, що стало катастрофою. Місто у фіолетових кристалах. Хлопець, який одним дотиком може витягнути з людини її душу. І дівчина з рожевим волоссям, чия пісня пробиває навіть броню.

Вінець гріхів2011Рекомендує9/10Я передивлявся Guilty Crown стільки разів, що можу назвати серію з першої ноти саундтреку. Тому повірте: я знаю всі його сильні сторони. І всі слабкі теж. Саме тому мені так хочеться розповісти про нього правду, а не лише кричати «шедевр!».
Що робить його незабутнім 🔥
Войди. Це, мабуть, найкраща ідея аніме свого покоління. Шю простягає руку в груди людини й дістає її душу у вигляді зброї. Сором'язливий хлопчик ховає в собі ножиці, що ріжуть будь-що, а дівчина, яка всіх оберігає, несе щит. Ця метафора працює на кожному рівні: і як бойова механіка, і як спосіб розповісти про героїв без жодного слова.
Картинка. Production I.G намалювала кінець світу, від якого неможливо відірвати очей. Фіолетові кристали Апокаліпсиса на тлі зруйнованого Токіо, сяйво Войдів, битви, що спалахують, як феєрверк. Навіть сьогодні виглядає краще за більшість нових тайтлів.
Музика. Ось тут я не стриманий і не збираюся бути. Хіроюкі Савано написав один із найкращих саундтреків в історії аніме. «My Dearest» від supercell — легендарний опенінг. «Euterpe» та «Departures» від EGOIST — пісні, після яких мовчиш. Деякі сцени працюють на 200% тільки завдяки музиці, і це не недолік, це магія.
Інорі. Мовчазна, загадкова, з такою дивною ніжністю, що її неможливо забути. Найкраще в ній — повільне перетворення з «інструменту» на людину, яка хоче чогось для себе. Сцена з мечем, витягнутим із її грудей, — образ довіри, який я досі ношу із собою.
Харе й Ґай. Харе — тепло, яке цьому похмурому світу так потрібне, і її лінія б'є сильніше, ніж чекаєш. Ґай — харизма, що тримає в напрузі весь час. Без них двох історія була б удвічі біднішою.
А тепер чесно 💔
Друга половина поспішає. У 22 серії запхали матеріал серій на 40. Повороти сиплються один за одним, і деяким з них просто не вистачає часу, щоб «прорости». Мені як фанату боляче це визнавати, але так, логічні діри є.
Шю змінюється занадто різко. Ідея його арки — від тихоні через тирана до спокути — сильна й смілива. Але переходи між станами місцями стрибкоподібні. Я розумію, чому він так чинить, але розумію це головою, а не завжди серцем.
Не всі персонажі отримали своє. Частина «Похоронного бюро» існує здебільшого для драматичних моментів, а Інорі довгий час лишається радше образом, ніж особистістю. Шкода, бо потенціал там величезний.
Тінь Code Geass. Хлопець отримує надсилу, повстанці, підступна влада... Схожість помітна. Guilty Crown має власну душу, але від порівнянь йому не втекти.
Тож чому 9, а не 7? 🌸
Бо Guilty Crown — це не той тайтл, який розбирають з лінійкою в руках. Це тайтл, який відчувають. Так, сценарій спотикається. Але ніхто інший не дав мені стільки мурашок, сліз і пісень, які я слухаю роками. Фінал, без спойлерів, — я досі не можу дивитися його спокійно.
Висновок. Guilty Crown неідеальний, і я люблю його не всупереч, а разом з його вадами. Якщо для вас найголовніше — бездоганна логіка сюжету, можливо, він вас роздратує. Якщо ж ви хочете емоцій, краси й музики, що лишається з вами назавжди, — ласкаво просимо. Корона чекає на свого короля. 👑






Коментарі0
Увійдіть, щоб залишити коментар