Самообман чи бунт? Чому герої «NHK» обирають ілюзію
«Ласкаво просимо до NHK» — на перший погляд, історія про хікікоморі, соціальну ізоляцію та спроби повернутися до нормального життя. Проте за комедійною оболонкою приховується значно похмуріша розповідь про людей, які не

Ласкаво просимо до NHK2006У цій статті я хочу зосередитися на фіналі аніме та простежити, як змінилися троє головних героїв – Тацухіро, Місакі та Каору. Чи стало їхнє дорослішання справжнім звільненням, чи вони лише знайшли нові ілюзії, за якими можна сховатися від дійсності?
Я починав дивитися аніме з думкою, що це звичайна комедія про хікікоморі з розряду мемів Literally Me. Проте з першої серії я зрозумів, що помилявся. З кожним наступним епізодом градус похмурої абсурдності ріс. Апогеєм, що очевидно, є фінал. Я не хочу вдаватися в аналіз всього сюжету та роздумувати про виникнення хікікоморі та інших зображених соціально-культурних проблем японського суспільства. Я хочу зосередитися на аналізі фіналу аніме та змін, яких зазнали головні герої.
Тацухіро Сато – соціальний паразит
На початку серіалу Тацухіро зображають як типового хікікоморі, який живе в орендованій квартирі десь в Токіо. Йому 22 роки, він кинув навчання бо йому було страшно перебувати у великій групі людей. Його побут – биття байдиків та сон. Все змінюється, коли він зустрічає Місакі, яка намагається його вилікувати. Причиною ескапізму Тацухіро, на мою думку, була відсутність цілей у житті. Як нам відомо з серіалу, в шкільні часи в нього не було особливих проблем у перебуванні серед людей і тому сам факт перебування у суспільстві не є поясненням проблеми. Я вважаю, що суть проблеми полягає у відсутності відповідальності Тацухіро за своє життя. Коли він вчився у школі в нього був чіткий графік та контроль батьків, будь-який осуд в його сторону він міг виправдовувати тим, що це не його рішення, а така воля батьків або школи. Але в університеті все змінилося, ніхто не наглядає за ним і ніхто не каже, що йому робити. Тут і виникає страх осуду та відповідальності, що й заганяє Тацухіро у соціальну тривогу та нездатність комунікувати. Всі свої проблеми він виправдовує змовами навколо нього. Впродовж серіалу ми бачимо, як сприйняття Тацухіро змінюється через низку обставин – острів самогубців (показує Тацухіро, що таке насправді безнадія), зимовий ярмарок (показує Тацухіро, що не завжди колосальні зусилля=колосальна нагорада) та хвороба батька(змушує задуматися про свою фінансову залежність). Апогеєм його історії є вимушеність працювати чорноробом аби хоч якось вижити. Але чи змінився Тацухіро? З фінального монологу Тацухіро стає зрозуміло, що ні. Він констатує, що жодна з їхніх із Місакі проблем не була вирішена. Вони просто знову знайшли чергове виправдання у вигляді договору.

Місакі Накахара – жертва минулого
На початку серіалу її зображають милою школяркою, яка чомусь вирішила допомогти головному герою вилікуватися. Проте за цією маскою доброти ховаються набагато більші проблеми ніж у Тацухіро. Місакі була систематичною жертвою аб’юзу зі сторони вітчима та стала свідком самогубства матері. З самого початку їй нав’язали ідею того, що вона є лише джерелом проблем, тому коли вона вперше зустріла Тацухіро вона зрозуміла, що з ходячої проблеми може стати рятівницею. У неї розвинувся синдром рятівника, який мав компенсувати відчуття власної нікчемності. Впродовж серіалу ми спостерігаємо її потуги у лікуванні Тацухіро через різні психологічні методи в яких вона, очевидно, аматор. Кульмінацією її історії є новорічна ніч, в яку вона розуміє, що всі її діяння є марними. Вона усвідомлює, що так і лишилася тою нікчемою. Фіналом є спроба самогубства, проте Тацухіро її рятує. Цей випадок ще сильніше поглиблює їхню співзалежність (детальніше далі).

Каору Ямадзакі – птах, якому відрубали крила
На початку серіалу Каору зображають як типічного отаку, але з доволі раціональним типом мислення. Його мрія стати відомим розробником ігор і він готовий на все заради цього. Він погодився на спільну розробку гри з Тацухіро, щоб проявити себе та прославитися на всю Японію. Аж до 20 серії він постає як чудовий приклад того ким міг стати Тацухіро. Але все змінюється, коли ми дізнаємося, що весь час він боровся не лише з некомпетентністю Тацухіро, а й із власною родиною, яка розписала його майбутнє аж до самої смерті. Через хворобу батька його змушують закінчувати свою кар’єру геймдизайнера та вертатися на ферму, щоб продовжувати справу сім’ї. Переломним моментом його історії є повний випуск їхньої з Тацухіро гри. Вона стала істинним magnum opus у житті Каору (попри те, що за якістю гра жахлива). *Ця гра була останнім спалахом Каору як особи, яка творить те, що вона хоче; ця гра це маніфест рішучості, віри, душі Каору; ця гра це все що лишиться від минулого, справжнього Каору!* Фіналом його історії стає повернення до сімейної справи, а саме новина про його заручини. Він не обирав собі кохання, це за цього вирішила сім’я. Він думає, що став щасливим…

Співзалежність неповноцінних
Однією з центральних тем серіалу є стосунки МІсакі та Тацухіро. Вони затикали дірки одне одного, а не латали їх. Співзалежність завжди тримається на взаємній вигоді від слабкостей партнера. Місакі живилася соціальною інвалідністю Тацухіро, бо на його фоні відчувала власну значущість і контроль. Тацухіро ж отримував безпечну імітацію спілкування, що заміняла йому соціалізацію (неможливо вилікувати соціальну тривогу діалогом). Апогеєм є загалом фінал та останні серії, починаючи з новорічної кризи. Нам показали, який Тацухіро безпорадний у підтримці Місакі, бо раніше лише вона його підтримувала. Нам показали, яка вразлива та інфантильна Місакі, що важко сприймає підтримку в свою сторону. У самому фіналі вони підписують новий договір, який вирівнює їхні права та обов’язки у цих відносинах, але не лікує їх від проблем, що й визнає Тацухіро у фінальному монолозі.

Ласкаво просимо до NHK це історія про бунт проти життя та його абсурдності, але ця боротьба доволі трагічна. По суті головні герої не перемогли абсурд, а просто скоїли «філософське самогубство». Каору капітулював під зовнішнім тиском – родинні звичаї, очікування та вимоги. А Місакі та Тацухіро продовжили жити в ілюзії, де їхньому життю заважають не їхня інфантильність та відсутність змін, а та сама примарна змова/бог.







Коментарі0
Увійдіть, щоб залишити коментар