Дзвіночок Чіріна

Чому вівця не може дати відсіч вовку? Чому здобич не може помінятися місцями з хижаком? З подібним питанням зустрівся головний герой. Смерть матері стала моментом коли ілюзії Чіріна знищилися. Він зустрівся з справжнім життям. Особливо це зрозуміло після слів Клика:"Вертайсь назад на пасовища. Їж траву, товстішай та рости, щоб я зміг вернутись та з'їсти тебе". Чірін не міг міг змиритися з цим. (А й справді, навіщо жити, знаючи що любий момент прийде вовк та з'їсть тебе? Навіщо жити в світі обмеженому парканом, знаючи, що він не захистить від загроз? Все що потрібному то це стати вовком, хижаком якого ніхто не їсть, - поламати закони життя.) Чірін, народжений жертвою, вирішив стати хижаком. Він робив все, що роблять вовки він був певний, що став вовком. Проте природа взяла верх. (Людина в процесі еволюції надбала інтелект та самопізнання, але не крила. Для польотів людина створила сталевих птахів. Ми не здатні змінити природу своїх дій, ми лише можемо змінити усвідомлення їх. Ми не можемо повністю позбавитися людського, а лише відійти від нього на велику відстань. Опинитися в цетрі лінї один кінець якої - це людина, а інший - те чим ми хотіли стати. Але це не означає, що немає шляху назад - ми можемо вернутись, або піти далі, хоча чим дальша дорога тим складніший шлях. Але треба пам'ятати - поки ми не дістались цілі, ми завжди можемо все вернути на початок.) Сцена битви з Кликом показала, що означає бути вовком, а відмова вівць приймати Чіріна за свого, показала наскільки він відійшов від свого вівчого єства. Фінал відкритий. Нам не показали, що обрав Чірін: чи почати все спочатку як вівця, чи продовжити як вовк. Найголовніше, що дзвіночок далі дзвенів, що Чірін продовжував свій шлях.